А це підпливає окунь доберега — аж там царівнашмат-тя пере. Окуньперекинувся гранатовимперснем у золо-тій оправі. Царівна йпобачила та й підняла тойперстеньз води.От всі голуби їдятьпшеницю, а одинсидить під гру-шею, сам собі надувсята обскубується.Чоловік і каже:— Ось мій син!— Ну, вгадав! Коли так,то бери.А з тієї пшонини таперекинувсяпарубок — і такийгарний, що царівнаяк побачила так ізакохалася одразу.Чоловік подумав:недоуздок яких там тригривні вар-тий, а циган дає п’ятькарбованців. Взяв і оддав.Чоловікпішов, взявши гроші,додому, а циган — наконя та й по-їхав. А то не циган, то Охперекинувся циганом.Порадились, батько й оддавйого у кравці вчитись. Отвін там побув днів зо три тай утік; заліз на піч — зновупросом пересипається.Батько його побив добре,вилаяв,оддав до шевця шевствувчитись. Так він і звідтілявтік.Постійте, тату, ще буде.Як будемо, — каже, — ітичерез ярмарок, то яперекинусь конем, а вимене прода-вайте: дадуть вам замене тисячу карбованців;тільки про-давайте без недоуздка.А однапшонина закотиласяпід ноги царівні, — вінтієї пшониниі не з’їв. Як поклював,— та у вікно й вилетівсобі геть тай полетів собі...Ну, бери всі гроші, давайхорта. — Одлічили гроші,взяли хорта — давайполювать. Випустили тогохорта зно-ву на лисицю. Він якпогнав лисицю, то погнаваж у ліс,та перекинувся парубкомі знову прийшов до батькаЯ, — кажедідок, — лі-совий цар Ох.Чого ти менекликав?Ох знову звелів дроварубати, той знов заснув.Ох під-палив дрова, наймитаспалив, попілець по вітрурозвіяв,вуглину сприснувживущою водою —наймит знов оживі став такий гарний, щонема кращого!От в обідню пору бере Охтого коня за повід, ведедо водо-пою, до річки. Тільки щопривівдо річки, а той кіньнахиливсяпить — та й перекинувсяоку-нем, та й поплив.Чоловік і пішов заОхом. Приходить дойого хати. Охвиніс мірку проса,висипав — набіглопівнів!— Ну, пізнавай, —каже Ох, — де твійсин.Колись-то давно, не змоєї пам’яті, мабуть, ще йбать-ків і дідів наших не булона світі, жив собі убогийчоловікз жінкою, а в них буводним один син, та й тойне такий яктреба: таке ледащо тойодинчик, що Господи!Слухай же, — каже дід. —Як прийдеш до Оха, вінтобі випустить голубів, тоти не бери ніякого голуба,тіль-ки бери того, що неїстиме, а сам собі підгрушею сидітимета обскубуватиметься. Тотвій син!Уже йому, може,років із двадцять,а він усе на печісидить — ніколи йне злазить; як пода-дуть їсти, то й їсть,а не подадуть, то йтак обходиться...— Найми, — каже Ох, —у мене, я його навчу.Тількиз такою умовою: яквибуде рік та прийдеш заним, то коливпізнаєш його — бери, ане впізнаєш — ще рікслужитимев мене!Наймит пішов. Чи рубав,чи не рубав, та ліг надрівцяй заснув. Приходить Ох— аж він спить. Він звелівна-носити дров, поклав надрова зв’язаногонаймита, підпа-лив дрова.Покликали її. Ох якузявсь її просить, щободдала, бойому, каже, і на світіне жить, як непривезе того персня!Так вона не оддає, тай годі!От йдуть полем, паничівипустили сокола наперепе-ла; так сокіл женеться, аперепел тікає: сокіл недожене,перепел не втече. Синперекинувся соколом, такодразуй насів на того перепела.Паничі побачили.Цар довго морщився,що за простогопарубка оддаєсвою дочку. А даліпорадилися — тавзяли та й подружи-ли їх, та таке весіллясправляли, що ввесьмир скликали.Йди, — каже, —впізнавай! — Увівйого в кошару —аж там самі барани,один в один. Чоловіквпізнавав-впізна-вав — не впізнав.Ну, коли так, — кажецарівна, — то щоб ні тобі, німені! — та й кинула той пер-стень на землю... Тойперстеньі розсипався пшоном — такі порозкочувалось воно повсійхаті.Поторгувались, продав затриста карбованців. Отпани-чі пустили того сокола заперепелицею, а він якполетівта й полетів у ліс, тамперекинувся парубком ізнову при-йшов до батька.Не журіться, тату, все гараздбуде. Глядіть, —каже, — тут полюватимутьза лисицями паничі, то я пе-рекинусь хортом та піймаюлисицю. Паничі менекупува-тимуть у вас, то ви менепродайте за тристакарбованців,тільки продавайте безретязя. От уА це підпливає окунь доберега — аж там царівнашмат-тя пере. Окуньперекинувся гранатовимперснем у золо-тій оправі. Царівна йпобачила та й підняла тойперстеньз води.От всі голуби їдятьпшеницю, а одинсидить під гру-шею, сам собі надувсята обскубується.Чоловік і каже:— Ось мій син!— Ну, вгадав! Коли так,то бери.А з тієї пшонини таперекинувсяпарубок — і такийгарний, що царівнаяк побачила так ізакохалася одразу.Чоловік подумав:недоуздок яких там тригривні вар-тий, а циган дає п’ятькарбованців. Взяв і оддав.Чоловікпішов, взявши гроші,додому, а циган — наконя та й по-їхав. А то не циган, то Охперекинувся циганом.Порадились, батько й оддавйого у кравці вчитись. Отвін там побув днів зо три тай утік; заліз на піч — зновупросом пересипається.Батько його побив добре,вилаяв,оддав до шевця шевствувчитись. Так він і звідтілявтік.Постійте, тату, ще буде.Як будемо, — каже, — ітичерез ярмарок, то яперекинусь конем, а вимене прода-вайте: дадуть вам замене тисячу карбованців;тільки про-давайте без недоуздка.А однапшонина закотиласяпід ноги царівні, — вінтієї пшониниі не з’їв. Як поклював,— та у вікно й вилетівсобі геть тай полетів собі...Ну, бери всі гроші, давайхорта. — Одлічили гроші,взяли хорта — давайполювать. Випустили тогохорта зно-ву на лисицю. Він якпогнав лисицю, то погнаваж у ліс,та перекинувся парубкомі знову прийшов до батькаЯ, — кажедідок, — лі-совий цар Ох.Чого ти менекликав?Ох знову звелів дроварубати, той знов заснув.Ох під-палив дрова, наймитаспалив, попілець по вітрурозвіяв,вуглину сприснувживущою водою —наймит знов оживі став такий гарний, щонема кращого!От в обідню пору бере Охтого коня за повід, ведедо водо-пою, до річки. Тільки щопривівдо річки, а той кіньнахиливсяпить — та й перекинувсяоку-нем, та й поплив.Чоловік і пішов заОхом. Приходить дойого хати. Охвиніс мірку проса,висипав — набіглопівнів!— Ну, пізнавай, —каже Ох, — де твійсин.Колись-то давно, не змоєї пам’яті, мабуть, ще йбать-ків і дідів наших не булона світі, жив собі убогийчоловікз жінкою, а в них буводним один син, та й тойне такий яктреба: таке ледащо тойодинчик, що Господи!Слухай же, — каже дід. —Як прийдеш до Оха, вінтобі випустить голубів, тоти не бери ніякого голуба,тіль-ки бери того, що неїстиме, а сам собі підгрушею сидітимета обскубуватиметься. Тотвій син!Уже йому, може,років із двадцять,а він усе на печісидить — ніколи йне злазить; як пода-дуть їсти, то й їсть,а не подадуть, то йтак обходиться...— Найми, — каже Ох, —у мене, я його навчу.Тількиз такою умовою: яквибуде рік та прийдеш заним, то коливпізнаєш його — бери, ане впізнаєш — ще рікслужитимев мене!Наймит пішов. Чи рубав,чи не рубав, та ліг надрівцяй заснув. Приходить Ох— аж він спить. Він звелівна-носити дров, поклав надрова зв’язаногонаймита, підпа-лив дрова.Покликали її. Ох якузявсь її просить, щободдала, бойому, каже, і на світіне жить, як непривезе того персня!Так вона не оддає, тай годі!От йдуть полем, паничівипустили сокола наперепе-ла; так сокіл женеться, аперепел тікає: сокіл недожене,перепел не втече. Синперекинувся соколом, такодразуй насів на того перепела.Паничі побачили.Цар довго морщився,що за простогопарубка оддаєсвою дочку. А даліпорадилися — тавзяли та й подружи-ли їх, та таке весіллясправляли, що ввесьмир скликали.Йди, — каже, —впізнавай! — Увівйого в кошару —аж там самі барани,один в один. Чоловіквпізнавав-впізна-вав — не впізнав.Ну, коли так, — кажецарівна, — то щоб ні тобі, німені! — та й кинула той пер-стень на землю... Тойперстеньі розсипався пшоном — такі порозкочувалось воно повсійхаті.Поторгувались, продав затриста карбованців. Отпани-чі пустили того сокола заперепелицею, а він якполетівта й полетів у ліс, тамперекинувся парубком ізнову при-йшов до батька.Не журіться, тату, все гараздбуде. Глядіть, —каже, — тут полюватимутьза лисицями паничі, то я пе-рекинусь хортом та піймаюлисицю. Паничі менекупува-тимуть у вас, то ви менепродайте за тристакарбованців,тільки продавайте безретязя. От у

Казка "Ох" - Call List

(Print) Use this randomly generated list as your call list when playing the game. There is no need to say the BINGO column name. Place some kind of mark (like an X, a checkmark, a dot, tally mark, etc) on each cell as you announce it, to keep track. You can also cut out each item, place them in a bag and pull words from the bag.


1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
  1. А це підпливає окунь до берега — аж там царівна шмат- тя пере. Окунь перекинувся гранатовим перснем у золо- тій оправі. Царівна й побачила та й підняла той перстень з води.
  2. От всі голуби їдять пшеницю, а один сидить під гру- шею, сам собі надувся та обскубується. Чоловік і каже: — Ось мій син! — Ну, вгадав! Коли так, то бери.
  3. А з тієї пшонини та перекинувся парубок — і такий гарний, що царівна як побачила так і закохалася одразу.
  4. Чоловік подумав: недоуздок яких там три гривні вар- тий, а циган дає п’ять карбованців. Взяв і оддав. Чоловік пішов, взявши гроші, додому, а циган — на коня та й по- їхав. А то не циган, то Ох перекинувся циганом.
  5. Порадились, батько й оддав його у кравці вчитись. От він там побув днів зо три та й утік; заліз на піч — знову просом пересипається. Батько його побив добре, вилаяв, оддав до шевця шевству вчитись. Так він і звідтіля втік.
  6. Постійте, тату, ще буде. Як будемо, — каже, — іти через ярмарок, то я перекинусь конем, а ви мене прода- вайте: дадуть вам за мене тисячу карбованців; тільки про- давайте без недоуздка.
  7. А одна пшонина закотилася під ноги царівні, — він тієї пшонини і не з’їв. Як поклював, — та у вікно й вилетів собі геть та й полетів собі...
  8. Ну, бери всі гроші, давай хорта. — Одлічили гроші, взяли хорта — давай полювать. Випустили того хорта зно- ву на лисицю. Він як погнав лисицю, то погнав аж у ліс, та перекинувся парубком і знову прийшов до батька
  9. Я, — каже дідок, — лі- совий цар Ох. Чого ти мене кликав?
  10. Ох знову звелів дрова рубати, той знов заснув. Ох під- палив дрова, наймита спалив, попілець по вітру розвіяв, вуглину сприснув живущою водою — наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого!
  11. От в обідню пору бере Ох того коня за повід, веде до водо- пою, до річки. Тільки що привів до річки, а той кінь нахилився пить — та й перекинувся оку- нем, та й поплив.
  12. Чоловік і пішов за Охом. Приходить до його хати. Ох виніс мірку проса, висипав — набігло півнів! — Ну, пізнавай, — каже Ох, — де твій син.
  13. Колись-то давно, не з моєї пам’яті, мабуть, ще й бать- ків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а в них був одним один син, та й той не такий як треба: таке ледащо той одинчик, що Господи!
  14. Слухай же, — каже дід. — Як прийдеш до Оха, він тобі випустить голубів, то ти не бери ніякого голуба, тіль- ки бери того, що не їстиме, а сам собі під грушею сидітиме та обскубуватиметься. То твій син!
  15. Уже йому, може, років із двадцять, а він усе на печі сидить — ніколи й не злазить; як пода- дуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться...
  16. — Найми, — каже Ох, — у мене, я його навчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то коли впізнаєш його — бери, а не впізнаєш — ще рік служитиме в мене!
  17. Наймит пішов. Чи рубав, чи не рубав, та ліг на дрівця й заснув. Приходить Ох — аж він спить. Він звелів на- носити дров, поклав на дрова зв’язаного наймита, підпа- лив дрова.
  18. Покликали її. Ох як узявсь її просить, щоб оддала, бо йому, каже, і на світі не жить, як не привезе того персня! Так вона не оддає, та й годі!
  19. От йдуть полем, паничі випустили сокола на перепе- ла; так сокіл женеться, а перепел тікає: сокіл не дожене, перепел не втече. Син перекинувся соколом, так одразу й насів на того перепела. Паничі побачили.
  20. Цар довго морщився, що за простого парубка оддає свою дочку. А далі порадилися — та взяли та й подружи- ли їх, та таке весілля справляли, що ввесь мир скликали.
  21. Йди, — каже, — впізнавай! — Увів його в кошару — аж там самі барани, один в один. Чоловік впізнавав-впізна- вав — не впізнав.
  22. Ну, коли так, — каже царівна, — то щоб ні тобі, ні мені! — та й кинула той пер- стень на землю... Той перстень і розсипався пшоном — так і порозкочувалось воно по всій хаті.
  23. Поторгувались, продав за триста карбованців. От пани- чі пустили того сокола за перепелицею, а він як полетів та й полетів у ліс, там перекинувся парубком і знову при- йшов до батька.
  24. Не журіться, тату, все гаразд буде. Глядіть, — каже, — тут полюватимуть за лисицями паничі, то я пе- рекинусь хортом та піймаю лисицю. Паничі мене купува- тимуть у вас, то ви мене продайте за триста карбованців, тільки продавайте без ретязя. От у